Повномасштабне вторгнення змінило життя всіх українців. Мільйони наших людей покинули будинок, щоб перечекати небезпеку за кордоном чи у безпечнішому регіоні України.
На жаль, багатьом сьогодні нікуди повертатися, адже росіяни стирають із лиця землі цілі міста, перетворюючи їх на привидів.
Залежно від індивідуальних особливостей у відповідь на втрату будинку людина може відчувати гостру реакцію — сильні емоційні стани: тривогу, зневіру, злість, безнадійність. А також негостру реакцію — емоції та почуття, з якими людина може впоратися самостійно.
Майже для кожної людини дім означає безпечне, комфортне та затишне місце. Але ми рідко усвідомлюємо, як виникло це відчуття дому. Наприклад, усвідомлення саме батьківського дому побудоване не нами, а людьми, які нас виховували та створювали атмосферу: тато любив щось лагодити чи приносити в дім, а мама – готувати. Батьки могли говорити з нами про цінність нашого дому або демонструвати, чому ця цінність важлива. З домом пов’язані важливі моменти життя, спогади та події.
Якщо ми втрачаємо дім (ідеться як про фактичну втрату, так і про втрату відчуття), то руйнується й образ нашого дому. Людина не може визначити, що для неї тепер значить дім. На запитання про нього вона може реагувати нерозумінням чи розгубленістю. Може формуватися відчуття дереалізації, фонове або більше гостре. Це відбувається тому, що стара «картинка» дому більше не працює, а нова ще не сформована.
Що таке втрата дому?
Дім можна втратити фізично, через війну (зруйнований унаслідок бойових дій або перебуває під окупацією), або через внутрішній аспект – суб’єктивний страх, відчуття небезпеки: у такому випадку людина знає, що може повернутися у свій дім, але не переживає його відчуття так, як раніше, бо не може там жити старим життям.
У разі фактичної втрати дому ми не просто втрачаємо його образ, а важливий елемент нашої безпеки.
А у випадку, коли людина фізично має дім, але не відчуває себе там безпечно, вона (усвідомлено чи ні) починає ставити запитання: що для мене означає безпека? Що важливо, щоб почувати себе вдома? Що робити, щоб мені було комфортніше? Як я зробив або зробила попередній вибір, чи справді я обирав або обирала жити там? Чи обирали ми людей, поряд із якими жили? Чи функціонує ця система зараз?
На тлі війни ті запитання, які хвилювали нас у мирний час, загострилися, їх стало більше. Нам доводиться робити фундаментальні вибори в такій кількості й так часто, як ми не робили ніколи. Саме з цим і пов’язаний той обсяг розгубленості, дискомфорту та тривожності, з яким ми стикаємося.
Що може тільки зашкодити?
Переживання втрати не є пасивним процесом. Такі переживання долаються легко, тільки якщо на шляху немає наступних перешкод:
- Псевдооптимізм. Переконання “все буде добре” – нереалістичне, адже ніхто не знає, що відбудеться в майбутньому. Також це заважає адаптуватися та почати діяти, адже ми перекладаємо з себе відповідальність, мовляв, все буде добре само собою, для цього не потрібно жодних зусиль.
- Застрягання думками у втраті та румінація. Це відбувається коли людина дуже часто прокручує спогади про попереднє житло і перестає жити в реальності.
- Блокування емоцій та уникнення розмов про втрату. Усі емоції потрібно прожити, щоб прийняти реальність такою, якою вона є.
- Хибна надія. Усім хочеться вірити, що війна закінчиться за тиждень-два максимум, насправді вона може тривати набагато довше. Ніхто не може дати точних прогнозів, тому вірити експертам, які переконують у найближчому закінченні війни, не варто.
Це дає фальшиву надію, що тягне за собою “завмирання”, при якому людина сидить, нічого не робить і чекає кінця, сподіваючись, що все буде як раніше.
Як пережити втрату будинку
Втрати – постійна частина життя. Але втрата будинку — не лише збитки нерухомості. Це втрата всього, що люди наживали роками, а також спогадів та майбутніх моментів.
Будинок завжди залишається часткою нас, тому відчувати біль та смуток нормально. Важливо дозволити собі відчувати все і повільно знайти та облаштувати нове місце проживання так, щоб було комфортно, наскільки це можливо.
Алгоритм від психотерапевта допоможе прийняти та простіше пережити втрату:
- визнай реальність, а не заперечи її. Не втікай від думок та розмов про втрату житла. Не блокуй емоції, що виникають;
- виділили час та місце на переживання емоцій. Можна плакати в безпечному місці стільки часу, скільки ти собі виділив(-ла).
- відновлення своєї рутини: пий каву, готуй їсти, проводи час з близькими, дотримуйся режиму сну і т.д. Пізніше, коли з’явиться більше сил, можеш збільшувати обсяг завдань та шукати кращого житла, роботи;
- усвідомлюй свої цінності: що для мене цінне в житті? Як це можна реалізувати? Зрозумій які у тебе є матеріальні та соціальні ресурси, спираючись на них, реорганізуй життя;
- важливо мати проактивну позицію: просити про допомогу, знайомитися з людьми, підтримувати спілкування з рідними та друзями, вірити в себе.
Звичайно, якщо ти бачиш, що без допомоги не обійтись, звернися до психолога чи психотерапевта, і не бійся просити підтримки у друзів та рідних.
Підсумувати все це можна наступним чином: саме розуміння і прийняття втрати домівки може допомогти людям відновити свою психічну стійкість. Важливо пам’ятати, що хоча втрата домівки є тяжким чинником, оточення людей та здатність висловлювати свій стан та емоції можуть сприяти поновленню сенсу та надії в цей нелегкий період.
Олексій Іванченко
