Тільки для своїх

Люди добрі, скажіть, чи бачимо ми війну? Але ж вона є! А літо? Чи бачимо ми літо за щоденним виживанням в таких непростих, нав’язаних нам сьогодні умовах? А воно таки настало! Це ж наше літечко-літо, коли ми купаємося в річках, морях, подорожуємо на машинах, поїздах чи літаках. Коли нема коштів на дорогі курорти, або ми просто крокуємо своїми дорогами, любуємось своїми краєвидами, такими гарними і різноманітними. » Читати далі

Так вони і жили втрьох – довгих дванадцять років. Вона, він та його Мама… » Читати далі

Щодня і щоночі лунають сигнали повітряної тривоги, і життя завмирає. Часті звуки вибухів та «феєрверки» у небі не дають змоги забути про ворога, який напав на українську землю. Зовнішнього ворога, проти якого гідно бореться наша армія. Люди – громадяни України, на деякий час забули про повсякденні негаразди, які були до війни, та вже не звертали на них уваги під час війни, бо розуміли: головне – це перемога. » Читати далі

Шкода. Страшенно шкода, що помирає епістолярний жанр. А колись… В дитинстві ми писали листи. Принаймні, я та моя родина. Бабусі в далеку Америку, іншій бабусі – в колишній Петербург, писали друзям, родичам, ба навіть у редакцію газети! Отримували відповіді. Я виглядала у вікно, прислухалась,чи не дзеленчить по дорозі велосипед листоноші. І раділа, коли діставала зі скриньки заповідний білий конверт… » Читати далі

Робочий день закінчився. Я заховала інвентар в кладову, переодягнулась, позамикала двері. Що ж, на сьогодні досить. Вийшла на вулицю, а там – сонечко! Таке яскраве, зігріваюче, як посмішка моєї маленької дворічної донечки. І мороз. Морозище. Звичайно, не зрівняти з тими морозами, що були у дитинстві – по п’ятнадцять, а іноді по двадцять п’ять градусів. Але щічки защіпав одразу, а от ніс довелось прикривати рукавичкою. Вона в мене пухнаста і така тепла… » Читати далі

– Біль – це він чи вона? – запитує дитина.

– Ти що, не знаєш? Звичайно, він! Біль – він. Це ж ясно навіть по відчуттю! – Чоловік.

– Е, ні! – Жінка. Горда, впевнена: – тут вам нас, жінок, не обійти. Вона, і тільки так! Вона як та рокова красуня, яка приходить, коли захоче, в найменш підходящий момент, а ти в брудній робі корячишся під машиною, або сидиш в ресторані, або працюєш за комп’ютером… Вона прийшла – і все. » Читати далі

Тема реабілітації наркозалежних, ігроманів та алкоголіків, яка дасть необхідний і настільки очікуваний результат і поза стінами реабілітаційного центру, як і раніше, залишається актуальною, оскільки в більшості випадків програми лікування не ефективні і надають ефект лише на час перебування одужуючого в лікувальному закладі.  » Читати далі

На момент написання цієї статті, міжнародний день підвищення поінформованості про передозування ось тільки-но пройшов. А тому давайте на цих сторінках обговоримо старе, добре і вічне – те, що робити з передозом, якщо він уже трапився. » Читати далі

Я бадьоро йшов по вулиці, коли подув холодний вітер, а небо затягнуло сірими хмарами. Подумав, що сьогодні я попаду під дощ. Раніше я не любив дощ, хоч і розумів його вкрай важливу функцію для матінки-природи.  Раніше… Здається, що минуло декілька років, хоч насправді пройшло всього три місяці… Так, ще три місяці тому я ненавидів дощ, який часто руйнував мої плани, не дозволяв вийти на природу, примушував носити з собою парасольку, яку я теж по випадковому збігу ненавиджу…

А тепер, коли я повернувся з пекла? » Читати далі

Життя  щодня підкидує нам події, які чорно-білими смугами розполосовують нашу буденність. Трапилось щось хороше – біла смуга, погане – навпаки, і в результаті отримуєш якусь уявну золоту середину. Хоча, в даному випадку, та «середина» є сірою, хоч і зі своїми п’ятдесятьма відтінками ;). Відмічаючи якісь позитивні моменти як плюс, а негативні – як мінус, ми виходимо в нуль.

Цікаво, життя «в нуль» – це добре чи погано?