Як і будь-яка островна держава, Японія є достатньо закритою країною. Особливо це стосується таких не завжди зручних питань, як рівень наркоспоживання.
Тож, щоб з’ясувати все що стосується наркополітики країни вранішнього сонця, ми переклали статтю директора відділу досліджень наркозалежності при Національному інституті психічного здоров’я Тошіхіко Мацумото написану для видання Ptokyo.
Японія має надзвичайно низький показник досвідченності у вживанні заборонених наркотиків серед своїх громадян і на міжнародному рівні вважається країною, яка досягла дивовижних успіхів у профілактиці наркоманії. Цей успіх досягнутий завдяки 34-річному просуванню кампанії «Dame. Zettai» (дослівно назва перекладається, як «Ніколи не роби цього») Міністерством охорони здоров’я, праці та соціального забезпечення Японії. Основним компонентом успіху у галузі профілактики наркоспоживання, яку проводить Міністерство, є відсутність у країні наркоспоживання як такого – принаймні, так постійно стверджує уряд.
Але чи так це насправді?
Японія завжди мала менше проблем з наркотиками, ніж інші країни, але, за іронією долі, у середині 1990-х, невдовзі після початку програми «Dame. Zettai», почався третій період зловживання стимуляторами. Приблизно в цей час я почав займатися лікуванням наркозалежності і досі яскраво пам’ятаю жахливі умови, в яких перебував у той час. Спеціалізована наркологічна лікарня, де я працював, була майже польовим шпиталем, куди день у день привозили молодих пацієнтів з метамфетаміновою залежністю.
Після 2000 року, коли це вщухло, ми вступили в еру «легальних» наркотиків, таких як чарівні гриби та 5-MeO-DMT. Кульмінацією цього періоду стала проблема небезпечних наркотиків, яка викликала паніку у 2012-2014 роках. Звісно, небезпечні наркотики були глобальною проблемою, але ніде бум не був настільки інтенсивним, як в Японії. Я вважаю, що це відбулося значною мірою завдяки «законослухняному духу» японців, які не торкалися нелегальних наркотиків, але вхопилися б за можливість спробувати наркотики, за які їх не спіймають.
А тепер, коли небезпечний наркобум пішов на спад, сфера лікування наркозалежності переповнена пацієнтами, які зловживають рецептурними та безрецептурними препаратами. Так, знову ж таки, це все наслідки вживання «наркотиків, за які тебе не посадять».
Як результат, «Dame. Zettai» несла наступний месседж: «наркотики – це погано, але тільки якщо тебе за них посадять».
У той час як кількість «наркотиків, за які не сажають» то зростала, то зменшувалася, єдиним наркотиком, який залишався і залишається проблемою в нашій країні, є метамфетамін.
У минулому наша країна проводила сувору політику покарання за вживання стимуляторів, але останнім часом стали очевидними мінуси такого підходу. Статистика злочинності показує, що частка «повторно ув’язнених» за порушення закону про контроль за обігом метамфетаміну зростає з кожним роком, а середній вік ув’язнених також збільшується з кожним роком. Це свідчить про те, що одні й ті самі особи постійно потрапляють до в’язниці і виходять з неї, ніби відбуваючи «довічне ув’язнення з перервами». Те саме ілюструє дослідження (Hazama & Katsuta, 2022) з використанням даних Міністерства юстиції. Воно показує, що метамфетамінові правопорушники з більшою ймовірністю вчиняють повторні злочини. І що частіше вони потрапляють до в’язниці, і що довше вони там перебувають, то більша ймовірність їхнього повторного вчинення.
А як щодо опіоїдної замісної терапії, яка широко практикується за кордоном?
У нашій країні, де основним наркотиком є метамфетамін, опіоїдна замісна терапія не має сенсу. Вона корисна тоді, коли основним наркотиком зловживання є героїн, який будучи опіоїдом заміщується метадоном – речовиною з незначним рівнем фізичної залежності, що не викликає важких симптомів абстиненції. Крім того, для стимуляторів поки що не розроблено лікування, яке б так само ефективно знімало тягу до героїну, як метадон або бупренорфін.
А як щодо безкоштовних послуг із заміни шприців?
Дійсно, ця послуга могла б мати певний ефект з точки зору профілактики інфікування гепатитом С та ВІЛ через спільне використання шприців. Але її ефективність обмежена, враховуючи, що найпоширеніший шлях інфікування ВІЛ серед споживачів наркотиків у нашій країні – трансмукозний, під час чоловічих гомосексуальних контактів. До того ж, лікування гепатиту С та ВІЛ-інфекції за останні роки досягло величезного прогресу, і значення профілактики інфікування в зниженні шкоди сьогодні здається набагато меншим, ніж у минулому.
Що б тоді могло стати зменшенням шкоди по-японськи?
Я сам стурбований поганим доступом до лікування та високим рівнем відсіву серед споживачів метамфетаміну в рамках щоденного лікування наркозалежності. Я вважаю, що це призводить до затримок у терапевтичному втручанні та сильного почуття докорів сумління при повторному вживанні – і, як наслідок, серйозних індукованих психозів та арештів.
Чому споживачі метамфетаміну мають поганий доступ до лікування?
Ймовірно, є дві причини: по-перше, через самостигму «злочинця» (упередження, яке люди мають щодо них, переконання, що їх дискримінують і ненавидять інші), а по-друге, через страх бути приниженим медичним персоналом або отримати заяву в поліцію.
З огляду на це, реалістична політика зменшення шкоди, яка могла б бути реалізована в нашій країні, могла б бути наступною. По-перше, принаймні в лікувально-консультативних установах, медичні працівники, які надають підтримку, повинні приділяти першочергову увагу дотриманню конфіденційності, створювати середовище, в якому люди почуваються безпечно, не боячись приниження чи відторгнення. По-друге, цей підхід має доноситися до суспільства в цілому.
Нам потрібно переглянути природу профілактичного інформування. Іншими словами, перестати використовувати нереалістичні гасла на кшталт «одна доза – і твоє життя зруйноване» або зображати споживачів наркотиків у принизливому світлі, а завжди говорити людям, що наркозалежність – це проблема, яку можна вирішити, а також надавати інформацію в рамках профілактичної обізнаності.
У цьому контексті важливо розуміти, що програми подібні до «Dame. Zettai» також мають бути скасовані. Такий підхід віддаляє наркозаелжних людей від лікування та підтримки і сприяє їхній ізоляції в суспільстві. Я вважаю, що превентивна просвітницька робота, яка проводилася в нашій країні в минулому, підготувала ґрунт для упереджень і дискримінаційного ставлення. Вони, в свою чергу, призвели до кампанії проти створення приватних реабілітаційних центрів, що сьогодні є проблемою в багатьох частинах країни, і заважає людям, яких ця проблема стосується, одужувати та брати участь у житті суспільства.
Профілактичне підвищення обізнаності з питань охорони здоров’я має бути таким, щоб не завдавати шкоди людям, залежним від наркотиків.
Наостанок, я хотів би поділитися історією, яка сталася п’ять років тому, коли я відвідав ін’єкційний кабінет, створений у Сіднеї, Австралія.
Я був вражений, коли прочитав слова на плакаті на стіні ін’єкційного кабінету. Там було написано: «Коли ти вживаєш стимулятори, подбай, щоб поруч були друзі»; «Правильно харчуйся і не забувай пити воду»; «Не вживай їх постійно і добре висипайся, коли робиш перерву».
Усі ці повідомлення були спрямовані до споживачів метамфетаміну. За словами медсестри, яка працювала в ін’єкційному кабінеті, ці повідомлення зменшували ризики для здоров’я, пов’язані з вживанням метамфетаміну, знижували почуття провини під час вживання, а також гальмували розвиток параноїдального марення та манії переслідування.
Крім того, медсестра поділилася з нами цікавим епізодом. Після облаштування ін’єкційного кабінету до них почала заходити одинока жінка, яка розмовляла з медсестрою про свої потреби у догляді за дитиною, поки вона вводила собі наркотики ін’єкційним шляхом. В результаті дитина отримала цілу низку послуг з соціального захисту. Мало того, сама жінка змінила свою думку і врешті-решт стала учасницею програми лікування від абстиненції. У минулому дитина сама б стала вживати наркотики, не маючи можливості ні з ким поговорити через почуття провини за вживання наркотиків, або, що ще гірше, дитина померла б у результаті недбалого ставлення. Насправді, свого часу в Сіднеї сталася низка таких трагічних випадків.
Лише тоді я відчув, що зрозумів, у чому полягає суть зменшення шкоди. Зменшення шкоди часто неправильно трактують як «відчайдушний захід» у країнах із високим рівнем наркоспоживання. Але це не так. Це етична практика, яка поважає права людини – споживача наркотиків і виводить з ізоляції тих, хто маргіналізований суворою політикою покарань.
Я вважаю, що саме така перспектива необхідна сьогодні нашій країні в наркополітиці.
Тошіхіко Мацумото
