Пропаганда — найпотужніший спосіб впливати на уми та настрої, яким давно (і, ймовірно, успішно) користується російська влада.
Іноді вона виходить настільки незграбною, що fakenews самі по собі стають інфоприводом. Але через це вона не перестає бути грізною зброєю.
Що таке пропаганда?
Якщо по-простому, це – організована спроба за допомогою комунікацій вплинути на переконання чи дії масової аудиторії або сформувати її ставлення до певної теми, а також набір методів, що пригнічують адекватне, обгрунтоване, рефлексивне судження індивіда.
Мозок не терпить порожнечі
Але як можна придушити критичне мислення (звісно, за умови, що воно взагалі є)? Автори книги «Соціальна психологія» (Роберт Чалдіні, Дуглас Кенрік, Стівен Нейберг) наводять кілька факторів, що впливають на те, чи буде поведінка людини відповідати заданим установкам:
- Насамперед це знання: «Чим більше ми знаємо про щось, тим вірогідніше, що пов’язані з цим установки та дії відповідатимуть один одному».
- Особиста залученість: «Ставлення до певної теми буде найкращим провісником дій, коли ця тема особисто стосується людини».
- Доступність установки: «Установка тим доступніша для людини, чим швидше вона спадає на думку».
Тут, звичайно, працює й інший психологічний механізм — його вивчив американський психолог Соломон Аш у своїх простих і навіть, можна сказати, невигадливих, але при цьому жахливих експериментах. Аш пропонував учасникам порівняти довжину показаної їм лінії з трьома іншими і вибрати з них ту, яка була по довжині дорівнює першій. От і все. Зробити це не потребувало жодних зусиль, поки… Поки «підсадні качки» не починали з упевненістю говорити, що дорівнює «ось ця лінія», і показувати на свідомо неправильну. І тут виявилося, що багато учасників — 75% — хоча б кілька разів, але погодилися з думкою більшості. Хтось погоджувався частіше, хтось рідше, а одна людина визнала правильним явно неправильне твердження в одинадцяти випадках із дванадцяти!
Коли з усіх боків постійно, грубо, примітивно людям повідомляють свідомо хибні речі і при цьому ще стверджують, що так думають усі, то вони – люди – починають погоджуватися. Спочатку, можливо, «лише напоказ». А далі у величезної кількості людей спрацьовує «внутрішня конформність». Це коли людина не просто погоджується, а й переконує себе, що думати свідомо неправильні речі це – правильно. Той учасник експерименту Аша, який погодився з одинадцятьма неправильними висловлюваннями із дванадцяти, потім стверджував, що став жертвою «ілюзії». Він справді переконав себе, що дві лінії різної довжини насправді однакові.
Свобода волі(?)
Тут варто згадати таке явище, як «свобода волі». Бажання приймати самостійні рішення притаманне людині від народження. Ми наполягаємо на своєму виборі частково, тому що довіряємо собі більше, ніж іншим. Нам хочеться скористатися своєю незалежністю.
У філософії давно точаться суперечки про те, чи існує свобода волі і, відповідно, вільний вибір. Головні розбіжності серед дослідників стосуються того, який саме вид цієї здатності є свободою волі. І які це розбіжності! Філософи обговорюють питання про свободу волі протягом понад двух тисячолітть, і майже кожен значний філософ якось висловився щодо цього. Більшість філософів припускає, що поняття свободи волі дуже тісно пов’язане з поняттям моральної відповідальності. З такої точки зору виходить що, діяти вільно означає відповідати метафізичним умовам несення моральної відповідальності за свою дію. Безумовно, є також епістемічні умови відповідальності, наприклад, проінформованість або брак інформації, як злочинна необізнаність, про наявні альтернативи своєї дії та морального значення цих альтернатив.) Але значення свободи волі не вичерпується її зв’язком з моральною відповідальністю.
Дуже часто ми робимо свій вибір на тлі якихось неявних установок самопливом. Так, в англо-американській політичній теорії прийнято говорити про «дозволене обмеження». Наприклад, правила граматики та мова сама по собі: марно нарікати на граматику та мову, які дозволяють нам спілкуватися один з одним, незважаючи на те (а скоріше навіть тому), що вони накладають певні обмеження. Конституція теж форма дозволеного обмеження. За наявності конституції людям не доводиться вирішувати, скільки їм мати президентів, або чи має існувати Верховний суд та чи слід проводити вибори.
Деякі філософи розрізняють свободу дії та свободу волі, тому що наш успіх у досягненні своїх цілей частково залежить від факторів, що знаходяться повністю поза нашим контролем. Більше того, завжди існують зовнішні обмеження тих опцій, які ми можемо осмислено спробувати вибрати. Оскільки наявність або відсутність таких умов (зазвичай) знаходиться поза сферою нашої відповідальності, мабуть, основними предметами нашої відповідальності є саме наш вибір.
Трохи корисних методів
Як би там не було, саме зараз ми замислюємося над своїм вибором, за часів сумнівів, агітацій та інших важких тягарів. Хочемо поділитися з вами декількома правилами того, як не піддаватися пропаганді та думати своєю головою.
Отже:
- Використовуйте кілька джерел інформації, що висвітлюють події з різних боків. Так більше шансів, що ви побачите об’єктивнішу картину. І не довіряйте одному єдиному джерелу, навіть якщо воно здається вам максимально об’єктивним.
- Відокремлюйте думки від фактів. Вам показують, що люди щось нерозбірливо кричать надвір, а коментатор дає своє пояснення. Насамперед важливо зрозуміти: де вони кричать, про що кричать і коли це відбувається. Об’єктивні факти важливіші за думки та інтерпретації. Формат «проста людина емоційно та щиро каже» — одна з ключових ознак пропаганди.
- Ставте під сумнів отриману інформацію та підключайте критичний аналіз. Намагайтеся читати, а не слухати та дивитися. Коли людина читає, вона мислить критичніше і має більше шансів виявити один із прийомів маніпулювання свідомістю.
- Пам’ятайте, що абсолютно незалежних ЗМІ не існує у природі. Є міф про свободу та незалежність засобів масової інформації, і він вигідний насамперед самій пропаганді. Навіть якщо існує настільки волелюбний журналіст, не забувайте, що завжди є і редакція. Будь-яке ЗМІ — це насамперед організація, котра, як і решта організацій, зацікавлена у прибутку. Об’єктивна інформація, яка не приносить дивідендів, мало кому цікава. Непогано завжди замислюватись: а кому вигідна ця інформація? Хто може бути так званим спонсором? Поставте собі запитання: «Кому може бути вигідно, щоб я думав саме так?» Ця думка дозволяє мені стати щасливішими та гармонійнішими? Якщо ні — викидайте його у смітник, адже хтось стане щасливішим або багатшим за ваш рахунок.
- Не піддавайтеся емоціям. Відчуваєте, що сюжет у програмі чи стаття надмірно емоційні? Це вже тривожний дзвіночок. Завдання будь-яких ЗМІ – неупереджено доносити інформацію. Коли підключаються емоційні струни, це вже привід не до кінця довіряти джерелу.
І на останок: бережіть свій мозок. І думайте. Якщо не думатимете ви, це робитимуть за вас. Якщо не роблять.
Автор: Фелікс Ахтіорський (Нью-Йорк)
