Прямо зараз Україна стоїть перед важливим завданням – впровадженням нової стратегії наркополітики на період від 2023 до 2030 року.
Ця стратегія має наступні завдання:
1. Розробити стандарти для регулювання лікарських засобів, пов’язаних з наркотиками.
2. Впровадити та інтегрувати існуючі інформаційні системи для обліку потреби в цих засобах.
3. Регулювати обсяги квот на їх ввезення та вивезення з території держави.
4. Контролювати процеси виготовлення, виробництва, призначення та відпуску цих лікарських засобів.
5. Забезпечити облік осіб, які потребують лікування залежності в електронній системі охорони здоров’я.
6. Здійснювати обмін звітною документацією між закладами охорони здоров’я та суб’єктами, що беруть участь у ввезенні та вивезенні цих лікарських засобів.
І здавалося б, – нарешті все зрушило з мертвої точки. Але у профільних громадських організаціях глибоко занепокоєні тим, що ця стратегія може виявитися спроможною на все перелічене тільки на папері. Це викликає серйозні обурення серед активістів та експертів, оскільки відповідна стратегія повинна бути повністю функціональною та спрямованою на підтримку і захист прав і свобод громадян та забезпечувати стабільність та безпеку в країні.
Ця обуреність викликана страхом перед можливою російською орієнтацією у стратегії, яка, на думку багатьох, може привести до реалізації каральних практик та обмеження громадянських прав та свобод. Громадські організації вже висунули свої пропозиції та вимоги, і тепер вони очікують від уряду відповіді та діалогу для забезпечення прозорості та демократичного процесу при формуванні даної стратегії.
Представники громадських організацій по роботі з наркоспоживачами, визначили конкретні вимоги, які, на їхню думку, повинні бути враховані у новій Державній стратегії наркополітики України на період 2023-2030 роки. Зокрема, вони визначили, які аспекти слід включити в стратегію, щоб вона була більш ефективною та спрямованою на потреби суспільства.
У додаток до цього, громадські організації об’єдналися в консорціум “DRUGPOLICY.UA”, який планує здійснювати громадський контроль і співпрацювати з урядом з метою переконатися, що стратегія буде розроблена та ухвалена з урахуванням європейських стандартів і призначена для користі всього українського суспільства. Про це заявив координатор консорціуму “DRUGPOLICY.UA”, який також є представником експертної ради з наркополітики в ENPUD (Eurasian Network of People who use drugs) – Ігор Козак.
Свою позицію представники громадського сектору озвучили на пресконференції «Стратегія державної політики щодо наркотиків: курс на Європу чи до росії?», що відбулася в ІА “Інтерфакс-Україна” 31 серпня, у День поінформованості про передозування.
«Стратегія має бути не каральною, не насильницькою, як це давно заведено в наших північних сусідів, а гуманною та людиноцентричною. І тільки тоді вона буде ефективною», — заявив один з учасників заходу, член правління ГО “Міські ініціативи та суспільні трансформації”, співорганізатор Маршу Свободи за реформи державної політики щодо наркотиків Назарій Совсун.
Але давайте трошки підіймемо контекст цієї події.
Що ж не так з нашою наркополітикою?
Щоб відповісти на це питання, почнемо з історії і для цього процитуємо пана Совсуна:
«Тоді (в 2005 році – прим. від ред.) слово «наркополітика» було незвичним і навіть смішним для багатьох – розповідає Назарій Совсун – і не дивно, що правила гри монопольно утримувало Міністерство Внутрішніх Справ, а наративи були абсолютно тотожні російським. «Наркотики – це злочинність» і на цьому власне все. Зараз з’явилась інша тональність про фундаментальні права людини на життя, на здоров’я, на доступ до лікування, бо наркотичні засоби – це також і ліки. Єдина розумна політика тут – це баланс між доступом до ліків та контролем за обігом, де контроль повинен бути ефективним, а доступ – повноцінним».
Не дивлячись на зміну всесвітньої наркополітики, Україна залишилася з абсолютно архаїчною програмою, яка ще і існувала здебільшого тільки на папері. Приведемо слова директора всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю БО “ВОЛНА” Олега Димарецького:
«Була дійсно стратегія, яка наразі, в офіційних джерелах, на сайті кабміну позначена, як чинна. Стратегія 2013 – 2020 року, яка закінчилась, як і план її реалізації в 2020 році. Чому я на це наголошую, – тому що ця позначка «чинна» не робить стратегію 2013 – 2020 року дійсно такою, скажімо так, що на даний момент реалізується в Україні. Вона закінчила свій термін, вона не має продовження, жодного офіційного документу, який би оголошував її продовження у надзвичайному стані, – ковіду чи війни,- і таке інакше. Тому у нас на сьогоднішній час немає стратегії щодо наркополітики або наркотиків в країні.
Проте, потрібно зауважити, що перші драфти, скажімо так, самого документу з пояснювальними записками, стратегічними завданнями і таке інакше, дійсно було в перший раз винесено на громадське обговорення МОЗом в 21ому році. Були певні зауваження стратегії, і наразі, наприкінці липня 23ого року МОЗ оголосило громадські обговорення вже напрацьованого документа, який має повну назву «Стратегія щодо наркополітики України 2023 – 2030 років та план її реалізації».
Це зовсім інший документ, який відрізняється за структурою, за завданнями та має певні орієнтири, що наголошують на кращі практики європейських країн щодо подолання зростання наркоситуації в країні. По суті, цей документ є стратегічним завданням, що має змогу підвищити потенціал всіх працівників та дотичних служб, які впроваджують програми подолання незаконного обігу наркотичних речовин та боротьби з ними. Також документ враховує пункти, які відносяться до поняття декриміналізації саме людей, які вживають наркотики або мають медичний діагноз F11, F19. Окремо зупинюся на останньому пункті. Люди не повинні відбувати покарання, в них повинна бути альтернатива криміналізації, переслідуванню та перебуванню в місцях позбавлення волі. Пропонується побудувати профілактичну практику, в рамках якої люди не підпадатимуть під переслідування правовими структурами, якщо вони не причетні до торгівлі наркотичними речовинами».
Виходить, що мінімальний поріг притягнення до кримінальної відповідальності в Україні надзвичайно низький і відрізняється від великої частини європейських країн. Ця ситуація призводить до того, що правоохоронні органи спрямовують усі свої зусилля на переслідування осіб, які вживають психоактивні речовини. Внаслідок цього відводиться недостатньо ресурсів для боротьби з організованою наркозлочинністю, яка займається поширенням та торгівлею наркотиками, в тому числі і серед неповнолітніх.
Люди потрапляють до в’язниці, втрачають доступ до якісних медичних послуг і це сприяє епідемії ВІЛ, туберкульозу та гепатитів. У Стратегії державної політики щодо наркотиків до 2020 року були заплановані зміни до наказу МОЗ №188 “Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу”, але уряд їх проігнорував.
«В Україні немає врегулювання цієї теми. – Розповідає Олег Димарецький – Тобто, є наказ №188, який саме говорить про певні речовини, які вносять до таблиць, де є визначення мінімального дозування, середнього або максимального. Наприклад, 000,1 опіатів – це є мінімальний обсяг, а 000,2 – це є середній обсяг, за який призначається кримінальна відповідальність. А звідки ці цифри, яке дослідження це було?… Людина, у якої вилучена ця речовина, фактично отримує за мінімальний розмір вже кримінальне переслідування. Ми пропонуємо, щоб було чітке впровадження. Тобто, яка інституція буде відповідати за збір даних про речовини, як це співвідноситься з таблицями, які таблиці будуть використовуватися… Окремо підкреслю, що йдеться зовсім не про те, щоб уникнути кримінального покарання, а про те, щоб не карати за медичне використання (певної речовини)».
І, напевно, найголовніша проблема нашої наркополітики – це тотальна відсталість від всіх сучасних напрацювань цивілізованого світу. І це з урахуванням того, що намагаємося стати частиною саме цивілізованого світу.
«Два роки минуло і зміни в проєкті суто косметичні. – Каже пан Совсун – І робились вони в основному до 24 лютого 2022 року, тому абсолютно не відображають два важливих фактори, – це повномасштабне вторгнення і, власне, євроінтеграційних процесів. Справа в тому, що за два роки правове поле Європи і решти цивілізованого світу оновилися кардинально. Наука і технології крокують вперед, а Україна може на це відповісти лише архаїчним текстом з погано замазаними слідами «рускава міра». Тому хорошу новину, що Україна майже має державну стратегію щодо наркотиків, затьмарює погана – це те, що є різик, що уряд спокуситься ухвалити цей документ суто формально, без занурення у подробиці. Можливо, навіть, без наміру насправді виконувати цю стратегію, просто для галочки в «атестаті про готовність» до Євроінтеграції».
Як це змінити?
Але давайте перейдемо до пропозицій від громадських організацій. Ось що можна побачити в листі-зверненні від Благодійного Фонду «ВОЛНА».
– розробити механізми збирання інформації про нові психоактивні речовини, які ще не перебувають під контролем, включаючи інформацію про їх хімічний склад, форми зловживання, канали збуту, торгові найменування та походження;
– розробити методику реального оцінювання медичних, наукових та інших потреб України в наркотичних засобах і прекурсорах згідно з даною стратегію та з урахування стратегії протидії ТБ/ВІЛ/СНІД до 2030 року;
– удосконалити процедуру затвердження квот на виготовлення, зберігання, ввезення та вивезення з України наркотичних засобів;
– врегулювати порядок віднесення речовин до наркотичних засобів і психотропних речовин або їх аналогів;
– забезпечити контроль станів за наявністю наркотичних засобів або психоактивних речовин (алкоголь та інші) в організмі працівників, які безпосередньо здійснюють перевезення пасажирів, а також тих, діяльність яких пов’язана з функціонуванням потенційно небезпечних виробництв;
– забезпечити заклади охорони здоров’я та аптечну мережу таблетованими та пролонгованими формами опіоїдних анальгетиків;
– удосконалити механізми тестування та оцінки стану здоров’я засуджених та взятих під варту в установах виконання покарань, зокрема з виявленням осіб, хворих на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання;
– забезпечити доступ всіх видів послуг з лікування, виконання психосоціальних (зокрема реабілітації) і фармакологічних програм (зокрема, детоксикації, замісної підтримувальної терапії та програм зменшення шкоди) в установах виконання покарань, організації супроводу і контролю цього процесу;
– забезпечити здійснення ефективного контролю за дотриманням ліцензійних умов суб’єктами господарювання у сфері обігу наркотиків;
– удосконалити порядок контролю за обігом наркотичних засобів для зняття надмірних обмежень, які можуть негативно впливати на застосування наркотичних лікарських засобів;
– налагодити безперервність відстеження наркотичних засобів від моменту ввезення на територію України або виробництва на території України до надходження у фармацевтичні заклади та заклади охорони здоров’я, науково-експертні та інші установи, діяльність яких пов’язана з їх обігом;
– удосконалити порядок обігу наркотиків у закладах охорони здоров’я, виробництва і реалізації операторами фармацевтичного ринку наркотичних лікарських засобів, у тому числі встановлення предметно-кількісного та рецептурного обліку лікарських засобів з малим вмістом наркотичних засобів;
– облаштування дільниць слідчих ізоляторів для надання медичного обслуговування або продовження лікування за програмою ЗПТ;
– забезпечити розробку і виконання програм запобігання поверненню осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, до зловживання наркотиками та можливим рецидивам кримінальної поведінки.
Пан Димарецький визначив три ключові мети нової стратегії:
1. Запобігання поширенню наркозалежності серед нових осіб, зокрема молоді, та зменшення інцидентів вживання наркотиків.
2. Розвиток інноваційних програм для зменшення шкоди, пов’язаної з наркотиками, зокрема ін’єкційними наркотиками, та їх підтримка.
3. Зміни в нормативно-правовій базі для сприяння гнучкості, спрощеним процедурам та інноваціям у дослідженнях та розвитку програм залежності.
Також він вказує на відсутність медичних стандартів для реабілітації наркозалежних та профілактичних програм в Україні. Запропонований паном Димарецьким підхід має ґрунтуватися на новаціях, спрощенні системи та декриміналізації наркозалежних осіб.
«Цей стандарт (реабілітації) не несе ознак соціальної політики. Тобто, якщо так поглянути, з офіційної точки зору реабілітація сприймається яким завгодно чином. Але це все не врегульовано законодавством. Ми пропонуємо розробити медичний стандарт послуги з реабілітації. На даний момент в медичних документах існує тільки поняття реабілітації людей, які внаслідок споживання отримали певні фізичні вади. Ми хочемо, щоб термін реабілітація був дотичним до всіх людей, які мають діагнози F11, F19. Простіше кажучи, – щоб існував перелік чітких і зрозумілих послуг. Тобто, якщо реабілітація є лікувальною програмою з використанням інших медичних практик, то повинні бути офіційно затверджені і роз’яснені її основні елементи. Наприклад, що таке детоксикація, скільки вона триває, які препарати для неї використовуються. Або, наприклад, який термін психологічної підтримки, які функції вона виконує. Що таке реабілітація, скільки вона триває і таке інакше. Цей стандарт повинно розробити та втілити в життя Міністерство Охорони Здоров’я. І він так і повинен називатися «Стандарт з реабілітації людей, які мають медичний діагноз F11, F19». Ми пропонуємо узаконити цей стандарт. Тобто, щоб ця діяльність була сертифікована і мала ліцензію, щоб держава могла це контролювати, щоб були створені реєстри надавачів таких послуг», – каже Олег Димарецький.
Про те що на часі
Особливо актуальним є питання доступу до знеболення та медичного обслуговування для військових та людей, які постраждали внаслідок війни.
«Жодним чином країна не регулює доступ до знеболення, до використання медичних практик, до лікування постравматичного синдрому у людей, – каже пан Димарецький. – Ми пропонуємо, щоб країна відновила план допомоги цим людям. А саме розширила доступ до використання знеболювання людьми, які виконували і виконують свої військові обов’язки. Надала доступ людям, які постраждали від війни і мають відповідний статус. Країна повинна політично задекларувати систему, в рамках якої буде побудований медико-соціальний супровід цих людей. Необхідно запровадити законодавчий супровід, створити перелік професій, від яких треба відлучати людей, якщо вони знаходяться на профілактичному або стаціонарному лікуванні».
В попередній статті ми розповідали про психоделічно асистовану терапію та її використання для лікування ПТСР. На сьогодні в Україні відсутня юридична база для використання ПАТ у психотерапії. Але це те саме питання, яке потрібно вирішувати вже зараз, бо людей з психічними травмами стає більше шодня. Психоделічно асистована терапія може стати додатковим інструментом у лікуванні осіб, що стаждають від психічних розладів, зокрема ПТСР, внаслідок дій країни-агресора. І для того, щоб створити цю саму юридичну базу треба в першу чергу зробити для неї підґрунтя у вигляді працюючої сучасної людиноцентричної наркополітики.
І на закінчення
Знову ж таки процитуємо пана Димарецького:
«Ми повинні позбутися всього радянського. Ми – країна, яка має шлях європейських цінностей. Ми дійсно країна, яка об’єднана принципами захисту та повагою до прав людини. Ми дійсно країна, яка не повинна, скажімо так, переслідувати людей тільки за їх вибором в житті. Ми будемо запроваджувати альтернативну міру покарання для людей, які мають відношення не до збуту наркотичних речовин, а до власного використання. Звісно, наголошуємо на розбудові соціальної, медичної, правової сфери на основі кращих західних, європейських практик впровадження наркополітики країни. Я вірю в здоровий глузд людей, які будуть приймати рішення і слово “декриміналізація” буде підтримано при прийнятті документу під назвою «Стратегія щодо наркополітики 2023 – 2030 років в Україні».
Сподіваємося, що в сьогоднішніх реаліях – реаліях повноцінної війни – ми дійсно зможемо зробити права людини центральним елементом нашої системи. Тількит оді ми станемо сучасною країною, створеною для життя.
Мар’яна Дубровська
