Є такі фільми, стиль та настрій яких дуже складно описати. Найчастіше вони являють собою суміш абсолютно різнорідних ідей та елементів. І тільки в руках грамотних творців ця, здавалося б, мішанина перетворюється на щось дуже цікаве.
Навіщо я про все це пишу? Та тому, що фільм саме з такого розряду я вибрав для поточної рецензії.
Як точніше описати цю картину? Після появи фінальних титрів, у мене в голові склався приблизно наступний опис – це ніби Квентін Тарантіно та Гай Річі надивилися аніме, під враженням від цього аніме запилили фільм, а потім прийшов Пон Чжун Хо (режисер оскароносних «Паразитів») і сказав: “Хлопці, у вас слабка емоційна крива. Ось як треба”.
Японський Гай Річі
Фільм «Перше кохання» – це кримінальна комедідрама, поставлена на кшталт азіатських бойовиків. Режисером тут виступив Такасі Мііке – один із найвідоміших на заході японських кінематографістів.
Сюжет картини – як би – розповідає про молодого боксера, Лео Кацурагі (Масатака Кубота). Він – простий мовчазний хлопець, який вміє робити лише одну річ – власне боксувати. Його життя абсолютно порожнє. Батьки кинули його відразу після народження, близьких людей у нього немає, та й якихось інтересів чи уподобань він теж не має – tabula rasa. Все його життя складається з одного простого циклу – вийшов на ринг, спокійно відвів супротивника в нокдаун, пішов додому.
Якось, під час чергового бою, наш герой пропускає удар у голову, втрачає свідомість і прокидається вже в лікарні, де йому повідомляють, що у нього в мозку неоперабельна пухлина.
Паралельно з цим розвивається лінія іншого персонажа – наркоманки на прізвисько Моніка (Сакурако Конісі). Цю дівчину теж спіткала незавидна доля. Її батько (член якудзи) вліз у величезні борги і, щоб заплатити за них, продав дочку в рабство. Їй доводиться торгувати своїм тілом, щоб купувати таку необхідну дозу і виплачувати батьківський борг.
А ще паралельно з цими – вже – двома персонажами, розвивається лінія брудного копа, Отомо (Нао Оморі) та хитрого члена якудзи, Казе (Сета Сометані). Вони збираються перехопити партію наркотиків у якудза, звалити всю провину в їхньому зникненні на Моніку (чиї господарі теж працюють на якудза) і потім їх перепродати, розділивши куш на двох.
Для виконання цієї схеми Отомо знімає Моніку, і по дорозі в квартиру-бордель вони проходять повз ту саму лікарню, куди поклали Лео. У цей самий момент, Моніку «накриває», вона у своїх галюцинаціях бачить батька, у паніці тікає куди глядя і пробігає повз Лео, що як раз виходить з лікарні. Останній, не довго думаючи, давно відпрацьованим алгоритмом дій, відправляє Отомо, що кинувся за Монікою, в нокдаун.
І тут починається… Так-так, саме «починається»! Я розповів, насправді, не півфільму, а лише 15 – 20 хвилин.
Як бачите, дорогі читачі, сюжет за своєю структурою дуже нагадує ранні витвори Гая Річі.
Особливості сюжетобудування
Але тут відразу треба сказати, що річевське сюжетобудування не дуже підходить цьому фільму. По-перше, тому що той самий Лео Кацурагі – персонаж виключно позитивний. Він простий і надто «правильний» хлопець. А тому він зовсім губиться на тлі мерзенних, але шалено привабливих лиходіїв, особливо Казе. Причому складається враження, що самому режисеру було цікавіше працювати з якудза, ніж з головним – за ідеєю – героєм.
А тепер по-друге. Я не дарма виділив жирним шрифтом “як би” на самому початку опису сюжету. Справа в тому, що ближче до середини картини наш боксер повністю випадає з сюжету. Далі він з’являється лише ближче до кінця всієї історії. І це, мабуть, найбільший мінус картини, бо більшість саме «філософського» навантаження фільму лежить на арці Лео Кацурагі.
На додаток до цього, лінія Кацурагі дуже відрізняється від лінії Отомо та Казе своєю ліричністю та якоюсь «задумливістю». В результаті, «Перше кохання» за відчуттями – це кримінальна комедія, яка наприкінці різко змінює вектор розвитку та починає набувати елементів притчевого характеру.
Однозначно віднести цей момент до плюсів чи мінусів фільму складно. З одного боку, ми отримуємо емоційно насичену картину, від якої не завжди знаєш чого очікувати, що, безперечно, підвищує градус задоволення. З іншого боку – у певні моменти стає важко перемикатися між двома кардинально різними настроями твору.
Про плюси картини!
А ось за що «Перше кохання» хочеться хвалити без кінця, то це за візуальну складову. Оператор-постановник, Нобуясу Кіта, зробив над нею чудову роботу, завдяки якій фільм став неймовірно динамічним, соковитим (у плані палітри кольорів) і найголовніше – емоційно зрозумілим.
Щодо останнього – попри всю динамічність картини, у ті моменти, коли фільм намагається озвучити філософські ставки свого сюжету, камера стає цілком статичною. При цьому часто це кадри з глибокою перспективою, де всі об’єкти виставлені в такому порядку, щоб «обрамовувати» героїв, роблячи таким чином акцент саме на них.
Також похвали заслуговує вкрай тонкий і винахідливий чорний гумор «Першого кохання». Режисер не завалює глядача простими та нехитрими гегами, аби видавити смішок. Натомість він вставляє ледве помітні штрихи, що дають самому дивлячому право вибрати – сміятися йому з тільки, що побаченої (по-тарантинівськи) жорстокій сцені чи ні.
І, звичайно, складно не відзначити чудовий саундтрек фільму. Кодзі Ендо написав неймовірно стильні композиції з джазових, рокових та фолк-елементів. А сюжетно важливі моменти фільму він забезпечив «глибоким» ембієнтом, що дозволяє сконцентрувати увагу на дії та слова героїв у кадрі.
Ліричний відступ
А тепер абзац для (майже) рандомного факту: у Японії наркоспоживачів не просто маргіналізують. Вони прирівнюються до злочинців, незалежно від контексту їхнього «входження до системи». Причому в даному випадку йдеться про сприйняття наркоспоживачів не з погляду закону, але з погляду суспільства. Яскравий приклад зі світу японського кінематографу: три роки тому відомого актора – Ре Хасізуме – затримали за зберігання стимуляторів. На цьому його кар’єра за фактом закінчилася. Більше того, останній фільм, де знімався Хасізуме, зняли з прокату. Трохи пізніше фільм, щоправда, став доступним для перегляду. Однак усі сцени з Хасізуме були вирізані.
Я не просто так написав, що факт майже рандомний. Справа в тому, що його розуміння відіграє важливу роль в оцінці «Першого кохання». Як я вже вказував раніше, у сюжеті фільму значну роль відіграють наркотики. Але їх вплив на людину (на її зовнішність та на роботу її свідомості) практично не помітні. Чи то режисер та оператор-постановник не знайомі з принципом дії хоча б якогось наркотику на організм, чи це питання цензури – симптоми залежності Моніки показані дуже і дуже умовно. Навіть незважаючи на те, що подібна реалістична «чорнуха» атмосфері фільму не суперечила б.
І трохи про сенс
Там, трохи вище за текстом, досить часто вживав термін «філософська ставка». І недарма. «Перше кохання» протягом практично всього свого хронометражу буквально каже: «У мене є глибока ідея!».
І вся ця ідея вкладена в арку Лео Кацурагі (боксера). Однак через «рваність» його сюжетної лінії про наявність цієї ідеї згадуєш лише наприкінці фільму під час одного «кадра-підказки», дбайливо залишеного режисером.
Я ж після закінчення фільму, сконцентрувався не так на авторському посиланні, як над питанням: «а чому ж фільм так називається?».
Справа в тому, що з моєї, – європейської точки зору, – в картині любовної лінії по суті немає. Тобто «Титаніком» чи «Реальним коханням» тут і не пахне. У мене навіть з’явилася думка, що це неправильний переклад чи гра слів. Подивився оригінальну назву – 初恋 (Hatsukoi) – дослівно з японської перекладається, як «перше кохання». Жодних додаткових смислів.
І тут до мене дійшло, що під словом «любов» у цьому випадку розуміється зовсім не пристрасне чи вкрай ніжне почуття між двома людьми. Кохання – це вміння жити і боротися не лише заради себе, а й заради іншої людини. Я раптом зрозумів, що «Перше кохання» – це фільм про те, що «дуже складно перемогти, якщо борешся тільки за самого себе». Якщо в твоєму світі немає нікого, крім тебе одного.
Ось який нехитрий зміст побачив я у фільмі Такасі Мііке.
Але це особисто мій досвід перегляду. Можливо ви, дорогі читачі, побачите щось зовсім інше – чого може не помітив і сам режисер. Адже справжній акт творчості відбувається на момент перегляду фільму глядачем (думка за авторством Андрія Тарковського).
А тому, щоб знайти цей найпотаємніший сенс – або просто отримати естетичне задоволення – настійно вам рекомендую подивитися картину «Перше Кохання».
Мішель Ґошар
