Поговоримо трохи про шкоду позитивного мислення. Шкоду, на секундочку, доведену науково.
Здавалося б, як позитивне мислення може зашкодити?
Тут треба розуміти одну річ: мислення – це пізнавальний процес. Воно не може бути позитивним чи негативним. Ми самі забарвлюємо факти емоціями, але сам факт від цього не змінюється.
Відомий приклад ще зі шкільної лави – склянка із водою. Можна сказати, що склянка наполовину повна – вода є, значить все чудово. А можна вдаритися в песимізм і говорити, що склянка наполовину порожня, води стало менше, ми всі помремо і таке інше. Подібний песимізм ще називають генералізованим, – коли людина чекає лише поганого результату. Це те саме, що й надмірний оптимізм, тільки зі знаком мінус. Обидві ці крайнощі заважають нам сприймати об’єктивний факт – обсяг рідини у склянці становить 50% від обсягу склянки. Питання тут у тому, що нам із цим фактом далі робити.
Чи це сила?
Першим, хто почав говорити про шкоду негативних думок, був Норман Піл, автор книги «Сила позитивного мислення» виданої аж у 1952 році. Саме від неї пішла мода на афірмацію, подяку життю тощо, які змушують людину малювати в голові нереалістичний образ себе та власного життя. Вважалося, що подібне мислення надає впевненості у собі та допомагає почати діяти.
Однак, це не зовсім так. Психолог Габріель Еттінген засумнівалась у реальній користі позитивного мислення та провела власні дослідження. Вона опитала студентів, закоханих у когось далекого від них, запитувала, чи готові вони зустрічатися з цією людиною і просила подумати, як саме розвиватимуться їхні стосунки надалі. А через п’ять місяців з’ясувалося, чим більше студенти фантазували про щасливе майбутнє, тим меншою була ймовірність, що вони вдадуться до якихось дій, щоб до цього майбутнього прийти. Це дослідження потім повторили у кількох країнах і скрізь виявили зв’язок між позитивним мисленням та низькою продуктивністю.
Чому взагалі так відбувається? Чому люди, які думають про щось позитивне, менше роблять якихось продуктивних дій? Тому що позитивні думки на порожньому місці та безплідні мрії – це все уникнення контакту з реальністю, яка змушує нас надто багато переживати. Прямо зараз від такої реальності хочеться нам захиститися. І насамперед, тому що нові обставини вимагають нового підходу та нового способу мислення. Це важко робити, цього не хочеться, нам хотілося б залишити все, як є як було, бажано ще до війни.
Будь-які зміни в навколишньому світі вимагають прийняття рішення, що потребує утворення нових нейронних зв’язків. А на це йде величезна кількість енергії. Тому людському мозку просто вигідно відмахуватися від будь-якої нової інформації, щоб уникнути цього процесу, – особливо такого, який може суттєво змінити стару картину світу. І в даному випадку зовсім не важливо чи впадаєте ви в песимізм або кажете, що все буде добре. По суті, і оптимізм, і песимізм у своїх крайніх проявах – це спосіб заощадити енергію та уникнути зіткнення з реальністю.
Парадокс без парадокса
Адміралу ВПС США Джиму Стокдейлу довелося особисто мати справу з шкодою, яка несе оптимізм. Він провів 8 років у таборі для військовополонених у В’єтнамі, намагаючись наскільки можна підтримувати своїх товаришів. І ось одного разу він сказав, що табір – не місце для оптимістів. Наприклад, для тих, хто говорив «ми вийдемо звідси до Різдва». Різдво приходило й уходило. Тоді вони говорили «ми вийдемо звідси до Великодня». І Великдень приходив і уходив. Потім День Подяки і знову Різдво. Вони вмирали, не витримували. За його словами, вмирали люди, які малювали собі картини щасливого найближчого майбутнього.
Але коли його спитали, як йому вдалося вижити, він відповів: «Я ніколи не втрачав віри. Я ніколи не сумнівався не тільки в тому, що вийду звідси, а й залишусь переможцем». Начебто теж позитивне мислення, але не зовсім. Стокдейл говорив, що важливими є лише дві речі:
Перше – необхідно дивитися в обличчя фактам і не плекати райдужних ілюзій, що все, що відбувається зараз, минеться само собою – не минеться. Стокдейл розумів, що пройдуть довгі роки, перш ніж він вийде з полону і що він не може передбачити, коли саме це станеться. Тому при створенні картини майбутнього він відштовхувався від фактів, а факт був один – він у полоні та попереду місяці і навіть роки тортур та поневірянь. Замість того, щоб малювати в голові картини чудового порятунку, він приготувався до того, щоб пережити похмуре майбутнє, яке чекає на нього.
Друга річ – віра у краще. Це не позитивне мислення з уникненням реальності. Це віра в те, що одного разу твої зусилля приведуть тебе до кращого життя. Воно станеться не сьогодні і не завтра, можливо, що й не через 10 років, але колись точно станеться. Однак треба зробити все, що від тебе залежить для того, щоб це майбутнє настало
Замість фантазії про наповнену склянку краще придумати план дій на випадок, якщо склянка розіб’ється вщент об бетонну підлогу – чим будемо прибирати і де візьмемо воду.
Здорове ставлення до світу
Люди зі здоровим песимізмом зазнають меншого розчарування від того, що події йдуть не за планом. Під час спалахів інфекцій, наприклад, такі люди мають менше проблем із здоров’ям. Вони не сподіваються, що хвороба обійде їх стороною, а методично використовують усі заходи профілактики.
Але як розвинути у собі захисний песимізм? Тут все просто – «сподівайся на краще, готуйся до гіршого». Подивіться на факти, оскільки це робив Стокдейл і подумайте у тому, що поганого може статися з вами. Зрозумійте, що з цього поганого найгірше. Виходячи із відповідей, підготуйте варіанти своїх дій. І все.
Але варто сказати, що не будь-який оптимізм шкідливий. У прикладі зі Стокдейлом, наприклад, йшлося про віру у краще майбутнє. Віру, яка живе всупереч фактам, але водночас не заперечує цих фактів.
Ось ще приклад. Незважаючи на тяжке становище у роки Другої Світової Війни, прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль продовжував вірити у перемогу своєї країни. При цьому він не боявся дивитися в обличчя фактам і навіть створив спеціальний відділ, який постійно постачав його свіжою та об’єктивною інформацією. На чолі відділу, до речі, стояв вчений, а не військовий. Тобто співробітники не мали причин приховувати чи якось ретушувати отримані з фронту факти. Черчілль повинен був передбачити будь-які навіть найгірші сценарії, але в той же час він не збирався здаватися.
Важливо пам’ятати, що захисний песимізм не заперечує тривогу. Навпаки, він допомагає її прийняти, а потім вирішити свої проблеми. Зрозуміло, все добре в міру. Нормально, якщо ви втомлюєтеся від потоку негативної інформації та вирішуєте від неї відпочити. Ненормально, якщо ви повністю від неї абстрагуєтеся. Бути в контакті з реальністю зараз важливо як ніколи.
Без здорового мислення ми ризикуємо не впоратися з тими викликами, які нам підкидає війна і тими викликами, які ще не раз нам підкине життя.
Олексій Іванченко
