Я зараз напишу одну річ, для когось очевидну, а для когось, можливо, обурливу. Ставлення громадськості до наркотиків ніколи не було однорідним. Воно змінювалося від десятиліття до десятиліття. Змінювалося під впливом найрізноманітніших соціальних чинників та подій.
Давайте в цій статті постараємося розібратися в тому, як трансформувалося ставлення до наркоспоживання в кіно протягом історії цього мистецтва.
Однак перед тим, як ми почнемо, дозволю собі зробити застереження, щоб рамки нашого невеличкого досліду були строго визначені.
Перше – охопити своєю увагою вказану тему у межах усіх національних кінематографічних течій світу напевно й можливо, але формату статті для цього точно не вистачить. Тому ми будемо орієнтуватися на найбільшого законодавця моди в кіно – на американський кінематограф.
Друге – виходячи з першого пункту, ми виведемо наступну періодизацію кінематографу:
– Епоха німого кіно (1900е – 1920е);
– Епоха кодексу Гейса (1930е – 1950е);
– Епоха «великих свобод» (1960е – 1970е);
– Епоха війни з наркотиками (1980е);
– Епоха сучасного кіно (1990е – сьогоднішні дні).
Отже, застереження зробив. Тепер можна і починати!
Епоха німого кіно
Це може здатися дивним, але в перших голлівудських фільмах часто зверталися до теми наркотиків. Чому дивним? Ну, спробуйте уявити типовий старий німий фільм – і щоб у ньому показували процес споживання. Швидше за все, це суб’єктивне відчуття, але без потрібного «глядацького гарту» зробити це складно.
Здобути подібне уявлення допоможуть короткометражні фільми «Заради сина» («For his son») великого Д. У. Гріффіта та «Загадка летючої риби» («The Mystery of the Leaping Fish») Джона Емерсона. Треба зауважити, що в таких фільмах кокаїнова та опіумна залежність були не лише головною темою, але ще й об’єктом для жартів: наприклад, у «Загадці летючої риби», головного героя звуть детектив Коук Еннідей (гра слів — «cocaine day»).
Епоха кодексу Гейсу
Пішла епоха німого кіно, пішла і вільність у темі наркотиків. Причина тому проста – кодекс Гейса – низка жорстких директив щодо контролю за зображенням криміналу, насильства і, як окремий пункт, наркотичних речовин у кіно.
Проте наркокіно не зникло з екранів. І тут доречно додати «на жаль». Фільми на той час стали рупором відвертої пропаганди та псевдоморалізаторства. Найпоказовіший твір епохи – фільм 1936 року «Косякове безумство» (Reefer Madness) Луї Ганьє. У ньому зображується вплив трави в найбільш нереалістично-негативної манері.
До речі, фільм є офіційно громадським надбанням США. Нічого дивного, – «Косякове безумство» дуже добре демонструє тогочасні настрої.
Епоха «великих свобод»
Я не дарма обізвав 1960ті епохою «великих свобод». Наркотики повернулися на екрани з більшим розмахом. У цей час їх почали як споживати, про них почали говорити, розглядати як творчу силу.
Ключовий фільм епохи — «Безтурботний їздець» (1969) з Пітером Фондою — спочатку контркультурний твір, який допоміг запровадити святий образ ЛСД у мейнстрім. І при цьому в тому ж 1969, як його антипода на екрани виходить «Великий куб» («The Big Cube») з Ланою Тернер в головній ролі, де ЛСД є справжнім знаряддям зла.
«Великий куб» – лише один із цілої плеяди фільмів, які б явно не сподобалися Олдосу Хакслі. Найчастіше подібні картини страшно і одночасно до смішного безглуздо гіперболізували негативні ефекти від наркотиків, а тому конкуретної загрози фільмам, у яких наркопсиходеліка показувалася більш реалістично, не несли.
Зате всі ці агітки передбачили те, як зміниться епоха в 80-х.
Епоха війни з наркотиками
“Just say “no!” («Просто скажи «ні!»), – Ось він, гасло 1980х. Ціле десятиліття Америка не шкодувала жодних коштів на War on Drugs («Війну з наркотиками»). І що не дивно, воно стало десятиліттям креку.
Тут слід зазначити, що абсолютну більшість картин про епідемію креку було знято у 2010-х. Настільки глибокий слід залишило це історичне явище, що його повне осмислення відбулося лише через десятиліття. А ось у 1980х про споживачів дешевого наркотику та їх «прококаїнених до мозку кісток» дітей (crack babies) розповідали в основному ЗМІ. Скидало воно значно більше на пропаганду, ніж на підвищення обізнаності.
Насамперед крек торкнувся меншин — і серед них найбільше постраждали афроамериканці. Саме цей історичний момент ліг в основний пласт тем оскароносного фільму «Місячне світло» (2017), – знову ж таки яскравий приклад пост-осмислення.
Героїновий шик
Кола під очима, субтильна статура та передсмертна блідість – вважається, що авторами цього короткострокового писку моди стали Кейт Мосс та фотограф Корін Дей, які вчинили відому фотосесію у журналі The Face.
Героїн, на відміну від креку, вважався наркотиком для багатих і популярних, тому став невід’ємною частиною гламуру 90х. Але тренд на подібний декаданс швидко змінився усвідомленням того, що смерть щось занадто часто стукає в двері.
Тут як ілюстрацію можна згадати байопік «Джіа» (1998) з Анджеліною Джолі в головній ролі. Для довідки: супермодель Джіа Каранджі померла від СНІДУ у віці 26 років. Багато років вона не могла перемогти героїнову залежність, яка зруйнувала її кар’єру, а потім почала безжально добивати все те, що залишилося від її життя, зрештою перейшовши на її тіло, яке було настільки виснажене і змучене, що колишню топ-модель ховали в закритій труні.
Ще один фільм на тему трагічно швидкого переходу в інший стан — «Останні дні» (2005) Гаса Ван Сента – картина про останні дні рок-музиканта, в якому легко можна впізнати Курта Кобейна. Туди ж «Переступити межу» (2005), байопік про Джонні Кеша з Хоакіном Феніксом та Різ Візерспун у головних ролях. У 1990ті з’явилися культові «Трейнспотинг» (1996) та «Щоденники баскетболіста» (1995), де ламання та наслідки від прийому наркотиків показувалися до страшного реалістично та без прикрас.
День сьогоднішній
Починаючи з 10-х років цього тисячоліття, кіно прямо заговорило про рани давно минулих днів, – про проблеми легалізації марихуани та повсюдність її використання (серіал «Кайф з доставкою» (2012-2020)); про наркозалежність серед підлітків із абсолютно різних соціальних прошарків (героїня Зендаї в «Ейфорії» (2018) та Тімоті Шаламе у «Гарному хлопчику» (2018)); про те, як героїн у США дуже швидко змінили опіоїдні анальгетики, які за останні двадцять років убили приблизно півмільйона американців («Злочин століття» (2021) Алекса Гібні, який розповідає про найстрашнішу наркоепідемію).
2020 року вийшов повнометражний ігровий фільм «Трафік» з Гарі Олдманом. Слоган фільму – Addiction is an industry (“Залежність – це індустрія”). Максимально актуальна на сьогоднішній день тема, особливо дивлячись на те, як змінюють один одного десятиліття різних наркоепідемій. “Декада креку”, “декада героїну” і тд. Нові наркотики, очевидно, з’являтимуться завжди: залишилося вигадати, як зробити так, щоб це перестало бути індустрією.
Але, як відомо, на кожну дію є своя протидія. Сьогодні ми бачимо не лише фільми про те, що наркотики – це світове зло №1. Існують цілі міріади фільмів, де тема наркотиків розкривається з несподіваного боку.
Цікавий приклад – це фільм “Стюарт: життя задом наперед” (Stuart: A Life Backwards) з Томом Харді та Бенедиктом Камбербетчем. Фільм починається з дорослого життя Стюарта і описує його життя у зворотному напрямку, щоб показати, як суспільство зробило з “доброго та дбайливого хлопчика” людину із залежністю та інваліда.
Або проблема самолікування цілих спільнот — як, наприклад, документальний фільм “Хімсекс” (“Chemsex”) про лондонських геїв, залежних від хімсексу, що показує без ремарок цю проблему спільноти.
Ще яскравий приклад епідемії вживання як відображення соціальних проблем суспільства — культовий серіал “Прослуховування” (“Wire”), де показано життя чорного гетто Балтімора, яке нерозривно пов’язане з нелегальними психоактивними речовинами у всіх їх проявах.
Який висновок можна з цього зробити?
Дуже часто можна почути думку, що кіно та реальне життя – це два дуже далекі один від одного поняття. Однак кіно створюють люди – ті самі люди, які живуть у певну епоху, формують певний соціальний запит, дають на нього певну відповідь і, таким чином, задають певне ставлення до певного явища. Простіше кажучи, кіно, як і будь-яке мистецтво, – це відображення нашої реальності. І звичайнісінький перегляд фільмів може дати набагато комплексніше розуміння навколишнього світу. Ну, чи якоїсь його частини.
Кіно може дати можливість подивитися на проблему залежних станів об’єктивніше і з бажанням переосмислити наше ставлення до людей, які вживають психоактивні речовини. І також переосмислити і ставлення до самих речовин і змінити фокус з репресій та засуджень на підтримку, розуміння, зниження шкоди та альтернативний підхід до роботи із залежними періодами у житті окремих людей та цілих спільнот.
Тож давайте дивитися кіно (особливо хороше кіно) і пізнавати це життя.
Мішель Ґошар
